16 вересня у Львові відбулася публічна дискусія «Біженці, що потерпіли від збройного конфлікту та окупації частини території України, та післявоєнний досвід Східної Європи». Важливою частиною дискусії став виступ колишнього члену Сейму Литовської Республіки, представника Центру дослідження геноциду і резистенції мешканців Литви Альгіса Кашети «Боротьба литовських емігрантів за відновлення Незалежності Литви».
«Доповідь Альгіса Кашети присвячена системній політичній діяльності литовців в еміграції у 40-80 роках ХХ ст. Активна позиція дипломатів, жоден з яких не повернувся в Литву в 1940 році, та інших литовських біженців сприяла невизнанню світовою спільнотою легітимності акту приєднання до СРСР окупованих ним країн Балтії. Цей історичний досвід може бути корисним сучасним біженцям і переселенцям з окупованих територій України та загалом державі, перед якою стоїть питання про повернення анексованого Криму та окупованих територій на Донбасі», – зауважила директор громадської організації «East European Cooperation» Беатріче Белявців.
Результатом діяльності литовських емігрантів та з інших країн Балтії стало створення у 1953 році при Палаті представників США Спеціального комітету з розслідування комуністичної агресії та вимушеного приєднання країн Балтії до СРСР, т.з. Комітет Керстена. «Йому було доручено розслідувати питання окупації Литви, Латвії та Естонії та висвітити положення цих країн. Це було перше системне розслідування справи про захват країн Балтії», – підкреслив під час виступу Альгіс Кашета.
Значним досягненням Комітету стало прийняття в 1955 році Сенатом США резолюції, в якій були схвалені позиції президентів Дуайта Ейзенхауера, Франкліна Рузвельта, Гаррі Трумена з невизнання приєднання країн Балтії до Радянського Союзу.
Не менш важливою була діяльність Верховного комітету звільнення Литви (VLIK), створеного в 1944 році. Організація, що об’єднувала 15 суспільно-політичних груп еміграції, мала підготовлену програму звільнення. «Вона передбачала представлення петицій урядам Заходу, розрахунки збитків, які понесла Литва, написання проекту нової Конституції. Діяв орган на кшталт Сейму, який збирався не менше ніж один раз на рік, видавав на основних іноземних мовах бюлетень з відомостями з окупованої Литви, з інформацією про визвольну діяльність еміграції. Зі зміною міжнародної ситуації, наприкінці 50-х років, була розпочата боротьба за основоположні права та свободи людини в Литві», – розповів Альгіс Кашета.
На початку 60-х років Організації звільнення Литви вирішували складні завдання – об’єднання політичних зусиль еміграції, заснування загального політичного керівництва, вирішення питань кадрів, фінансування діючих дипломатичних служб. «Важливим результатом визнання спільної діяльності був прийом у 1962 році в Білому домі президентом США Джоном Ф. Кеннеді з нагоди 16 лютого (дня відновлення незалежності Литви в 1918 році) представників литовської еміграції, які вручили президенту меморандум про надії литовського народу», – акцентував пан Кашета.
Литовські громади були засновані в 18 країнах світу. Їх об’єднало Товариство литовців світу (PLB), яке займалося просвітницькою діяльністю та питаннями звільнення. Активна робота точилася не тільки в США, але й інших країнах. Так, у 1983 році в Страсбурзі сесія Європарламенту прийняла резолюцію про положення в Литві, Латвії, Естонії. Був засуджений пакт Молотова – Ріббентропа. Ці установки були продубльовані в резолюції Європейського парламенту в 1988 році. «Після 11 березня 1990 року (День відновлення незалежності Литовської Республіки) литовська еміграція в різних країнах світу закликала парламенти та уряди своїх країн визнати відновлену державу Незалежної Литви, надати їй політичну та економічну допомогу», – резюмував Альгіс Кашета.
«Історія боротьби і громадської діяльності литовських емігрантів у різних куточках світу за невизнання Литви частиною СРСР може стати прикладом і свого роду “дорожньою картою” для сучасних громадських активістів – переселенців зі Сходу України та Криму. Як свідчить історія литовців, це цілком досяжна мета, якщо ініціаторами політичних рішень виступають представники спільноти, що була вимушена покинути свою велику чи малу батьківщину», – констатувала Беатріче Белявців.
Організатори заходу: громадська організація «Східноєвропейське партнерство», Незалежний культурологічний часопис «Ї», за фінансової підтримки Департаменту розвитку співробітництва та підтримки демократії Міністерства закордонних справ Литовської Республіки.
«Доповідь Альгіса Кашети присвячена системній політичній діяльності литовців в еміграції у 40-80 роках ХХ ст. Активна позиція дипломатів, жоден з яких не повернувся в Литву в 1940 році, та інших литовських біженців сприяла невизнанню світовою спільнотою легітимності акту приєднання до СРСР окупованих ним країн Балтії. Цей історичний досвід може бути корисним сучасним біженцям і переселенцям з окупованих територій України та загалом державі, перед якою стоїть питання про повернення анексованого Криму та окупованих територій на Донбасі», – зауважила директор громадської організації «East European Cooperation» Беатріче Белявців.
Результатом діяльності литовських емігрантів та з інших країн Балтії стало створення у 1953 році при Палаті представників США Спеціального комітету з розслідування комуністичної агресії та вимушеного приєднання країн Балтії до СРСР, т.з. Комітет Керстена. «Йому було доручено розслідувати питання окупації Литви, Латвії та Естонії та висвітити положення цих країн. Це було перше системне розслідування справи про захват країн Балтії», – підкреслив під час виступу Альгіс Кашета.
Значним досягненням Комітету стало прийняття в 1955 році Сенатом США резолюції, в якій були схвалені позиції президентів Дуайта Ейзенхауера, Франкліна Рузвельта, Гаррі Трумена з невизнання приєднання країн Балтії до Радянського Союзу.
Не менш важливою була діяльність Верховного комітету звільнення Литви (VLIK), створеного в 1944 році. Організація, що об’єднувала 15 суспільно-політичних груп еміграції, мала підготовлену програму звільнення. «Вона передбачала представлення петицій урядам Заходу, розрахунки збитків, які понесла Литва, написання проекту нової Конституції. Діяв орган на кшталт Сейму, який збирався не менше ніж один раз на рік, видавав на основних іноземних мовах бюлетень з відомостями з окупованої Литви, з інформацією про визвольну діяльність еміграції. Зі зміною міжнародної ситуації, наприкінці 50-х років, була розпочата боротьба за основоположні права та свободи людини в Литві», – розповів Альгіс Кашета.
На початку 60-х років Організації звільнення Литви вирішували складні завдання – об’єднання політичних зусиль еміграції, заснування загального політичного керівництва, вирішення питань кадрів, фінансування діючих дипломатичних служб. «Важливим результатом визнання спільної діяльності був прийом у 1962 році в Білому домі президентом США Джоном Ф. Кеннеді з нагоди 16 лютого (дня відновлення незалежності Литви в 1918 році) представників литовської еміграції, які вручили президенту меморандум про надії литовського народу», – акцентував пан Кашета.
Литовські громади були засновані в 18 країнах світу. Їх об’єднало Товариство литовців світу (PLB), яке займалося просвітницькою діяльністю та питаннями звільнення. Активна робота точилася не тільки в США, але й інших країнах. Так, у 1983 році в Страсбурзі сесія Європарламенту прийняла резолюцію про положення в Литві, Латвії, Естонії. Був засуджений пакт Молотова – Ріббентропа. Ці установки були продубльовані в резолюції Європейського парламенту в 1988 році. «Після 11 березня 1990 року (День відновлення незалежності Литовської Республіки) литовська еміграція в різних країнах світу закликала парламенти та уряди своїх країн визнати відновлену державу Незалежної Литви, надати їй політичну та економічну допомогу», – резюмував Альгіс Кашета.
«Історія боротьби і громадської діяльності литовських емігрантів у різних куточках світу за невизнання Литви частиною СРСР може стати прикладом і свого роду “дорожньою картою” для сучасних громадських активістів – переселенців зі Сходу України та Криму. Як свідчить історія литовців, це цілком досяжна мета, якщо ініціаторами політичних рішень виступають представники спільноти, що була вимушена покинути свою велику чи малу батьківщину», – констатувала Беатріче Белявців.
Організатори заходу: громадська організація «Східноєвропейське партнерство», Незалежний культурологічний часопис «Ї», за фінансової підтримки Департаменту розвитку співробітництва та підтримки демократії Міністерства закордонних справ Литовської Республіки.
Комментариев нет:
Отправить комментарий