ВПО в Україні та біженці від війни в Європі: спільні риси та відмінності

Проблема внутрішньо переміщених осіб в Україні повстала дуже гостро після початку бойових дій на Сході країни. Ситуація, що склалася, має багато спільних рис і відмінностей від загальноєвропейської проблеми біженців. Публічна дискусія – семінар «Внутрішньо переміщені особи в Україні – від повної інтеграції до стигматизації», що відбулася 30 жовтня у Львові, була присвячена обговоренню актуальних питань, пов’язаних з вимушеною міграцією в Європейському Союзі та в Україні.

«Проведення публічної дискусії – актуальна вимога часу. Сьогодні Україна та Європа отримали спільний виклик. Мільйони людей спочатку в Криму, згодом на Донбасі, а тепер на Близькому Сході стали вимушеними мігрантами та мають шукати притулку. В Україні одним із перших міст, яке почало приймати внутрішньо переміщених осіб, став саме Львів, куди спочатку приїхало більш ніж 2 тис. переселенців з Криму, а потім – 10 тис. мешканців Донбасу. Водночас Литовська Республіка прихистила біженців із Сирії. Аналіз ситуації в Україні та Литві доводить, що місцеві громади виявилися неготовими до прийому та інтеграції такої кількості вимушених мігрантів. Сьогодні в суспільстві спостерігається соціальна напруженість, що викликає необхідність протидіяти стигматизації та відторгненню переселенців місцевими громадами», – розповіла про ідею проведення публічної дискусії – семінару директор ГО «Східноєвропейське співробітництво» Беатріче Белявців.

В роботі заходу взяв участь Надзвичайний та Повноважний посол Литовської Республіки в Україні Марюс Януконіс. «Це дуже важлива тема для України. Ми часто забуваємо, що в Європі існує не тільки сучасна міграційна криза, але є країна, яка стоїть перед великим викликом. Україна розміщує 1,5 млн переселенців. Насправді це великий виклик, і ми вважаємо, що допомога міжнародної спільноти не є достатньою. Литовська Республіка зі свого боку за останні два роки надала допомогу ВПО на суму більш ніж 100 тис. євро. Намагаємось працювати далі та обговорюємо інші проекти допомоги Донбасу, відбудування Донбасу, і в тому числі допомоги переселенцям. Я відвідав Луганську область і знаю, які комплексні проблеми існують з інфраструктурою, гуманітарні питання, економічні, політичні. Окрема проблема – виборчі права переселенців, які потребують обговорення», – зазначив Марюс Януконіс.

Загальноєвропейську проблематику вимушеної міграції в рамках публічної дискусії – семінару представив відомий історик, член Сейму Литви Арвідас Анушаускас. Експерт наголосив, що Європа вперше стикнулася з проблематикою біженців у Східній Європі майже 100 років тому – після Жовтневого перевороту в Росії 1917 року. Тоді кількість мігрантів склала, за різними оцінками, від 1,5 до 3 млн осіб. Друга хвиля накрила Європу після Другої Світової війни, коли вимушеними переселенцями стали вже 30 млн осіб. Вони залишали місця постійного проживання не тільки через війну, але й згідно з політичними рішеннями. «Литва тоді втратила третину населення. Якщо порівнювати з Україною, це зіставно з Голодомором. Для нас це були суттєві втрати, і Литва змогла поновити кількість населення тільки через 30 років», – розповів Арвідас Анушаускас. Залишається ця проблематика й зараз, але пов’язана вже з міграцією всередині ЄС.

Сьогодні Литва вже сама приймає біженців, у тому числі, з України. Спочатку російської агресії в Україну до Литовської Республіки повернулись близько 150 етнічних литовців, приїжджають й українці. «Ми активні в Україні не тільки з політичних мотивів. Ми самі знаємо, що таке бути біженцями або переміщеними особами. Досі в Литві 100 тис. осіб, наших громадян, отримують пенсії через те, що вони були депортовані. За 20 років вони отримали від держави 600 млн євро. Ми ведемо ретельні підрахунки, тому що литовці ставали вимушеними мігрантами через політику іншої держави. Оскільки Росія перейняла всі права Радянського Союзу, ми підраховуємо всі наші збитки, витрати, і завжди говоримо, що готові надати Росії цей рахунок. Для України також не тільки важливо знати кількість переміщених осіб, але й підрахувати, скільки коштує проблематика ВПО. Рахунок має бути виставлений», – підкреслив Арвідас Анушаускас.

Інтеграція внутрішньо переміщених осіб у нове середовище є предметом серйозної практичної роботи з місцевими мешканцями та самими переселенцями. Ментальні відмінності, важкий психологічний стан людей, що пережили втрату власного дому, рідних, близьких людей, соціальні негаразди, економічна криза стали підґрунтям для непорозумінь, конфліктів і, як наслідок, стигматизації ВПО.

Численні міфи про мешканців Криму та Сходу призвели до створення та розповсюдження сталих стереотипів. Загальний негативний фон у сукупності з відсутністю дієвих державних механізмів щодо сприяння адаптації ВПО заважає ефективній інтеграції переселенців до місцевих громад. В умовах, що склалися, саме асиміляція є одним із засобів подолання соціальної напруги. Про зазначені проблеми говорили експерти, що представляли український Донецьк у вигнанні, – президент Донецької міської організації «Альянс» Світлана Закревська, журналісти та громадські активісти Вероніка Миронова, Станіслав Федорчук, Наталія Казьоннова.

Проблематику кримських татар у контексті вимушеного переміщення окреслив Голова ради Кримського інституту громадянського суспільства, координатор Громадянської блокади Криму на КПВВ «Чаплинка» Рустем Аблятіф. «Я хочу бути кримцем. Це те, що турбує моїх земляків, їх співвітчизників. Ми не хочемо бути львів’янами, тернополянинами або закарпатцями. Ми хочемо бути кримцями. Ми хочемо повернутися до Криму, тому зараз стоїмо на кордоні та таким чином боремося з окупантом. Основна чинна наша проблема – це збереження національної самоідентичності: культурної, релігійної, мовної. Ми не хочемо загубитися в цьому світі. Нажаль, у Львові у мене виникає когнітивний дисонанс. Ми спілкуємося зі звичайними жителями Львівщини, які нас приймали. Вони стояли в черзі та чекали, коли ми приїдемо. Але й є зворотній бік медалі – спілкування з владою, відсутність допомоги з її боку, наголошення, що всі в рівних умовах (місцеві мешканці та ВПО, – ред). Ні, ми не в рівних умовах», – вважає Рустем Аблятіф.

«Майдан Гідності і війна прискорили формування в Україні новітньої української політичної спільноти – новітньої української політичної нації. І це головний здобуток цих двох трагічних років. При цьому відпало цілий ряд розподільчих стін, якими недоброчесні політики роками ділили український народ. Відпали мовні, релігійні, етнічні кордони. Відпали міжрегіональні упередження, проте не всі. З огляду на те, що свої домівки покинуло 1,5 млн мешканців Донбасу, це створило і проблему, і шанс. Шанс для інших регіонів, бо вони отримали найбільш мобільних, а отже і активних громадян, що завжди добре. Але і проблему, бо постало питання їхньої адаптації до нових умов. І це не могло не призвести до певного тертя. Тим більше, що переселенці дуже вразливі і чутливі до найменших проявів стигматизації. Тим не менше, якщо дивитися на цю проблему більш глобально, то навіть процес виходу частини населення з перенаселеного Донбасу є процесом позитивним», – резюмував головний редактор незалежного культурологічного часопису «Ї» Тарас Возняк.

Організатори заходу: незалежний культурологічний часопис «Ї», громадська організація «Східноєвропейське партнерство» за фінансової підтримки Департаменту розвитку співробітництва та підтримки демократії Міністерства закордонних справ Литовської Республіки.